Новини від місіонера в Уганді (липень 2018)

Опубліковано .

Час стрімко перераховував хвилини від початку дня, а ще так далеко було до нашого пункту призначення. Я люблю подорожувати, але більше ніж 9 годин в місцевому таксі не завжди позитивна новина для мене. Хоча з іншої сторони, цікаво побувати в іншій частині Уганди: порівняти відмінності, традиції, їжу, племінні особливості і звичайно - мову.

І цього разу на нашій карті була південно-східна частина. Де простягаються поля кукурудзи і соняшника. Можна на швидкості розпізнати листя табака на городах людей, і вже звичайні касава із бататом. Та от тільки будиночки людей не так густо населені, як на нашій частині. А точніше, далеко треба до сусіда іти, але то ще буде далі.

 

Постійно перепитувала чоловіка, як ми далеко, адже починало смеркати. Розгулювати по темній Уганді не завжди хороша ідея. Та і треба було ще знайти місце для ночівлі. І саме по середині вирішування всіх глобальних проблем в моїх думках, чоловік штурхнув мене, давши знати, що ми приїхали. А я була така зайнята і зосереджена, що і не чула, коли він мене кликав кілька раз.

Діставши всі речі, які помістилися в рюкзачок....який точніше нагадував мені наші ручні кладі із Анею по 15 кг :) , ми почали питати людей про місцеві готелі. І саме перше, що було очевидно — білі тут бувають рідко! Адже кожний обертав голову, а чоловіки коментувати. Тільки чомусь я не могла зрозуміти на якій мові вони говорять. Один молодий чоловік, який був в тому ж таксі з нами, погодився провести до найкращого готелю :) в містечку Бвеяле. Міцно тримаючись за руку чоловіка, я почала оцінювати привілей мати сильного на своїй стороні. Чим більше ми заглиблювалися в середину містечка, тим більші вузенькі вулички із тисячами очей, уважно вдивляючих в тебе, гучною музикою і пивних запахів із барів, дівчат в спокусливому одязі, нагадували мені Содом і Гомору. Адже містечко не таке велике, але ті , хто ховалися вдень за парканом, вийшли у ввечері на полювання.

Постійно повертаючись і коментуючи те, що я бачила, Стівен попередив, що тим самим я привертаю додаткову увагу, яка нам зараз в темноті явно не була потрібна. Але як очі можуть таке не бачити, а вуха не чути. І хоча готель був не далеко, але виявився заповненим. І вже самим нам потрібно було повертатись на головну дорогу. Картини міста ж не змінилися. Мені здавалася, що вся нечисть, яка тільки існує, виповзла і зібралася саме в цьому містечку.

Після кількох ще спроб і я нарешті могла лягти на ліжко.

Місце здавалося тихим і затишним. Хоча моє задоволення тривало не довго, і вже через кілька хвилин сусідній бар включив музику.А те, як слухають музику в Уганді — на початку села включила, а в сусідньому селі ще танцювали.

Uganda 5 2 1

Зранку ми попрямували до церкви відвідати організацію “Compassion” і більше дізнатись про цю місцевість. Директор виявився дуже приємний чоловік, хороший християнин і посвячений для праці Божої людина. Я вже мала список запитань після побаченого і з нетерпінням чекала відповіді. “Наше містечко на головній дорозі. Не далеко від Гулу і Ліри. Колись це був маленький торговий центр, але потім почали з'їжджатися всі з усюди. І зараз тут проживає 30 000 — 40 000 людей. Приблизно 80 різних племен і різних мов. Всі племена з Уганди тут представлені, а також з Кенії, Руанди, Конго, Сомалії, Танзанії, Індії, Південий і Східний Судан і т.д. За 3 км від нашого міста є табір для біженців з Південного Судану, якщо в нас буде час, то ми зможемо поїхати. А говорити про проблеми і потреби, то дуже багато. В нас є мусульмани і лише до 10 церков найрізноманітнішого напрямку. Проблема в тому, що ми на трасі, і більшість дівчат займаються проституцією, а чоловіки - алкоголізмом і вживають місцевий наркотик. Молодь зовсім не цікавиться церквою. Чоловіки працюються для власного задоволення і ви вже побачили скільки у нас барів. Платити за навчання дітей вони не цікавляться. Хоча в нашій місцевості не багато чаклунів і місцевих знахарів. Містечко розвивається, але при цьому направляється в гіршу сторону духовно. Нам би тут центр для молоді, Євангелізацію влаштовувати. Наша “Compassion” спонсорує лише 250 дітей. А школи ... хороших не багато, особливо для старшокласників, треба їхати за 30 км до найближчої християнської школи... але ви багато що побачте.”Ми помолилися і почали знову досліджувати нові місцевості. Людей в селі зосереджено дуже мало. Села нагадують племінні часи. Сусідній будинок можна знайти не менша ніж за км. Найближча школа ( я не говорю про вибір кращої школи, як в нашій місцевості) — 6 км. А школа для старшокласників — 10 км. Особливо мене цифри вражали. Хоча я вже звикла до будиночків, вкритих сухою травою, але охайно доглянутим подвір'ям, з причепуреними кущиками.

Uganda 5 2 2Ми мали можливість відвідати кілька сімей. Тому коротенько про цього спокійного і не часто усміхненого хлопчину. Йому 12 років. Тато помер, а мама лишилася сама виховувати 8 дітей. Старші діти вже одружилися. Він же середній у сім'ї і мріє навчатися. І любить навчатися. Майже кожного ранку він долає 6 км серед чагарників, щоб потрапити в школу. Він мріє бути лікарем в майбутньому. Ми брали в нього інтерв'ю, на що він відповів: “Я хочу допомагати людям, тому що мені також допомагають. І я не хочу щоб люди помирали, коли в них немає грошей платити за відвідування лікаря чи лікування...” В його очах з'явилися сльози, адже його тато помер при таких обставин. З посмішкою він дав відповідь на запитання про стало кіз, яке було на їхньому подвір'ї. “Так, це мої подарунки від спонсора. Коли він присилає гроші на подарунок, я купую козу. Адже потім будуть козенята. А коли вони виростуть, то також народять козенят. І в майбутньому я зможу продати, щоб мати внесок на навчання”.

В моїй голові крутилися слова про маленького розумного бізнесмена! Виявляється, найкращий подарунок для більшості дітей в Уганді - це коза ( козеня). Стіфен не одноразово розказував мені, що також купував козу, як подарунок. І коли він зустрів свого спонсора, то той дивувався, чому в подарунок на день народження, а він купував все рівно козу. Виявляється — це хороший вклад: ріст і розмноження грошей! І якби ви зараз спитали своїх дітей або внуків, щоб вони хотіли на деньнародження, то відповідь була б точно іншою — не коза, а тортик, якась іграшка, або ж сучасні діти — мобільний телефон, та і не кнопочний :)

Інша сім'я і ще одна історія. Жінка з дитиною на спині схилилася на коліна і ділилася своїм життям. Періодично показуючи на місцеву хатину з однією кімнатою, В кращому випадку “кімнати”, якщо так можна назвати, розділені шторкою. І там проживає 8 людей! І тут моя уява включилась і намалювала картину, як дітвора, тулячись один до одного, прикривається однією простинею від комарів і холоду. Чоловік жінки працював на будівництві і там отримав травму спини, і тепер не може тяжко працювати, носити важкого чи багато нахилятися. Живуть за рахунок того, що вирощують на городі. Одна із їх доньок 9 років, підтримується організацією, але батьки навіть не спроможні покривати додаткові витрати. І справді було видно про тяжку ситуації в сім'ї. Але що мене порадувало — лише одна дружина! Проїжджаючи села, відвідуючи домівки очевидно, що ця місцевість потребує потреби. Можна зразу думати про матеріальну допомогу, але вже на практиці знаємо — що сама перша і головна — це духовна допомога. Вдивляючись в обличчя людей, слухаючи історії і бачачи потреби, я згадувала перший рік в Уганді і як наша місія виглядала. Можливо хтось із вас пам'ятає, можливо ні. Коли ти виходиш на поле, спечену сонцем і потріскану землю, і починаєш сапати, поливати...сіяти. І це те, що ми робили. Під спекотним сонцем, коли більшість людей поверталися із городів на обід, ми прямували до їх будинків і ділились Євангелієм. І це було важко, але яка насолода і радість наповняла наші серця.Я почала задавати запитання: “Чи готова я, ми починати все спочатку? Лишити зону комфорту. Так, зона комфорту там, де ти вже звиклася, розумієш людей і мову, трішки традиції. І лишити все і знову їхати туди, де поле не оране? Знову бути чужим, музунгу, адже навіть Стіфен відчув себе іноземцем, не розуміючи мову Луа. Йти, стукати в їхні домівки-серця і звіщати про Христа.

Uganda 5 2 3

Як ви думаєте, де ще та не досягнута Словом людина? Якщо знаєте адресу — поділіться. І в цій місцевості я бачу потребу і рішення — Христос! І це не буде просто, не великі цифри успіху у місії. Можливо не порозуміння...Ми не знаємо.

Але ми молимось і хочемо, щоб ви підтримували нас в молитві за створення Української місіонерської точки в Уганді. Адже є постійно волонтери і бажаючі служити в Уганді, але це було трішки складно до цього часу. А коли буде наша точка — це інше. І на даний момент в наших молитвах і серцях ця територія. Стратегічна точка: досягати не досягнутих. Південний Судан, який вважається не досягнутим Євангелієм, на даний час закритий, Але люди саме тут. Ми розуміємо що це не просто, потрібні молитви і фінансами. І для нас це благословіння, адже коли ми тільки почали за це говорити і молитись — Бог дав перші невеликі кошти, які ми зможемо використати на оформлення документів. І віримо, що Бог, який розпочав цю справу в наших серцях — благословить!

Молитовні потреби:

  • - за створення місії, фінансових і молитовних спонсорів;
  • - чітке бачення;
  • - посвячених людей на цю працю, які будуть в команді; мої документи по зміні прізвища і заміну паспорта, який можливий лише в Україні;
  • - можливість для обох нас приїхати цього року в Україну;
  • - створення молодіжної групи (молодіжних зустрічей) в помісній церкві, яку ми обрали.

Нехай Господь по благословить вас і зміцнить духовно для Його праці! Дякуємо за ваші постійні гарячі молитви і фінансову підтримку.

“ Тоді Ісус сказав Своїм учням: “Жнива великі, та мало робітників. Отже моліть Господу, власникові врожаю, щоб послав робітників -на Свої жнива” Від Матвія 9:37-38

З любов'ю Стіфен та Галінда, Уганда 2018

Tags: Уганда Мацак Галина

Адреса

  • ул. Л. Толстого, 3-Б
  • Киев
  • 01004
  • Украина

Контакти

Наші партнери