Не знаю, як у Вас, але у нас вже розпочалися, так сказати, “Різдвяні дива” :) (Звіт місіонера в Уганді)

Опубліковано .

Одного вечора Робін попросила, щоб я сіла, бо в неї є якась новина для мене. Я намагалася швиденько організувати свої думки і здогадки, щоб це могло бути, що мені потрібно сісти. І тут вона почала розказувати, як поверталася з Мувайо і роздивлялася по сторонам і тут побачила жіночку з дівчинкою. Уважно вдивляючись хто ж то така, вона ледь не впала з бода бода.... Вона закричала водієві зупинитися....І здогадайтеся, кого вона побачила... В цей момент Робін простягнула мені фото на телефоні. На хвиль я не могла повірити в те, що бачу...Адже пройшло так багато часу і, особисто я, не знала, що думати, чого очікувати... А тут, я бачу відповідь від нашого люблячого Турботливого Небесного Тата — і я знову бачу її, мою маленьку Еден. Адакіре повернулася з Еден в сусіднє село... Правда Еден вже зовсім не виглядала такою маленькою, а навпаки — пухкенькою дівчинкою!

 Я уважно знову передивлялася фотографії, і просто плакала. Я пішла в свою кімнату, закрила двері...і ридала від щастя, що вона жива, що з нею все добре, і можу її знову побачити. Але при цьому не знала чи побачу її особисто. І тут Бог знає наші сердечні бажання і для Нього важливо навіть найдрібніші дрібниці, на перший погляд.

“Галінда, Адакіре тут...” Решту слів я вже не чула...Не шукаючи взуття, я вже бігла. Не відчувала каміння під ногами, гарячу землю чи палюче сонце — єдине, що я бажала — просто побачити її власними очима. ...Ті самі очі, та сама форма губ. Моя Еден! Протягом всіх тих місяців я молилася за неї і при цьому постійно шукала очима. Адакіре побачивши мене, трішки засоромилася, але через хвилину дала мені Еден потримати на руках. Я взяла мою маленьку після такого довго часу...і я відразу відчула різницю у вазі, тепер вона вже не була така легенька. Еден подивилася на мене, а потім на маму і почала плакати. Важко пояснити, що я відчула в той момент, коли вона почала проситися до мами...На моїх очах набігали сльози...я розуміла, що вона мене забула. Я обняла її сильніше і, вдивляючись в очі, почала говорити на українській мові. Важко повірити в її реакцію. Еден почала вслухатися в слова і придивлятися до мене і в наступний момент перестала плакати, прихилилася до мене і поклала руку... Вона впізнала! Вона пам'ятає мене! Моє серце скакало в середині від щастя! Я принесла її на місію щоб інші також раділи зі мною! В неї навіть вже виросло чотири зубчика!!! Пізніше Адакіре пояснювала мені, що вона робила всіпривики для неї, а потім пояснювала маленькій, що ця мзунгу дуже хороша і любить Еден.

Дякую, кожному, хто молився за Еден. І прошу щоб тепер ми молилися за те, де вони будуть жити і як ми, забувши минуле, будемо рухатися далі, допомагаючи їм.

У вівторок, 12 грудня, приїжджає Ваня і Тая на місію. Для мене це особисто хороша новина, адже на українській мові я говорю не так часто. Тому буде можливість згадати, як це говорити на рідній мові. Ваня більше буде допомагати рихтуванням. А Тая налаштована допомагати в лікарні і можливо в класі для мамочок, діти яких страждають недоїданням. Тому моліться за них, щоб Бог використовував їх для Своєї слави і вони знайшли своє місце і те, де саме хотіли б служити. Адже напрямків є дуже багато, але щоб не буди переповненим емоційно і бажанням робити все і відразу. А щоб Бог справді направив їхні серце на ту працю, яку Він вже приготував для них.

Також прийміть вітання із озера Вікторія. Кілька раз мала можливість відвідати пастора Ніколаса. Так сказати, він переживає не найкращі часи зараз. Мав багато проблем із оплатою вчителів в школі при церкві. Тому багато дітей лишили школу і пішли в іншу. Також проблеми із їжею для сиріт. І тому більшість із них також залишили це місце. Одна із церков з України підтримує пастора кожного місяця. Але я впевнена, через наші спільні молитви Бог сильний зробити набагато більше, навіть ніж ми просимо. Зараз школа закінчилася і діти пішли на канікули, деякі пішли до далеких родичів, але все рівно деякі сироти лишилися. Тому будемо молитися, щоб Бог відкрив чи то закрив двері, показав наступні кроки в служіння, турботі про тих кількох сиріт які лишилися. Також за пастора і його сім'ю, зміцнення їхньої віри і рук протягом цього тяжкого сезону в їхньому служінні.

Наступна історія про маленького хлопчину. Його ім'я Дхозеф. Худорлявий але активний шестирічний малий, який має проблему з оком. Не на диво склалося, що він живе не з татом, а з бабусею, що дуже поширено в нашій частині Уганди, але що й досі дивує мене. Бабуся та дідусь дуже похилого віку, але намагаються робити все найкраще для свого не першого та й не останнього внука. Але так склалося, все і зразу: будинок почав розповзатися і дуже близько до розрухи. Будувати новий немає коштів, та й сили для старого чоловіка. А ще й Джосеф постійно скаржиться на біль в очах, не може повноцінно навчатися в школі. Бабуся одна із перших членів нашої церкви, постійно приводила хлопчину на молитви, і прохала церкву допомогти із будинком. Щоб просвітити ситуацію, людей, які звертаються про допомогу різного роду, дуже багато. І церква не в силах допомогти кожному. Звичайно ми всі молимось за потреби, які надходять до церкви.

Я вірю, що в цієї бабусі, дуже особисті відносини із Богом. Адже саме для їх сім'ї Бог поклав на серце допомогти. Джозеф вже повернувся з лікарні після операції, чудово бачить, не скаржиться на біль. І навіть почав вітатися до мене на англійській мові і не називати “мзунгу” :) Але ще великими дивом стало — його тато був з ним в лікарні. Одного дня, я поїхала навідати хлопчину, оплатити лікування. Його тато був поруч. Він проявляв хорошу турботу за Джозефом, слідкував за прийняттям всіх медикаментів, закапував очі. Можна було помітити, як лице малого просто сяє від такої уваги і турботи від тата, якого він останній раз бачив кілька років тому. І подяка Богові за таку турботу про цю сім'ю та любов, яку Джозев приймає від тата. Також моліться, щобудівництво нового будинку також завершилося і Бог послав людей, які зможуть допомогти.

Скоро Різдво. І мабуть, як і в Україні, так і в Уганді всі думають за святкування, відкладають гроші на цей день. На нашій стороні ми будемо святкувати 25 грудня. Це справді особливий день в житті тих, хто прийняв Ісуса Христа, в кого Христос не лишився маленьким немовлям в історії із Біблії, але став Спасителем і Господарем їхніх життів. Ми плануємо особливе святкування із нашою молоддю. Також особливий час з багатьма жіночками, сім'ями, які стали по особливому дорогі для мого серця протягом цих років. Тому моліться, щоб сутність Різдва — народження нашого Спасителя, не перетворилась на поїдання м'яса та рису, а була часом особливого благоговіння та часом прославлення нашого Господа.

Якщо ви пам'ятаєте з минулого року, ми мали дівчат, які навчалися шити. Так от, це справді благословіння, адже вони отримали перше замовлення від місії в пошитті шкільної форми! Вони дуже щасливі не лише, що можуть шити, а тому, що самостійно заробляють гроші на оплату школи. Приємно бачити перші плоди їхній старань.

Це не останній лист перед моїм приїздом в Україну. І я тільки зрозуміла, що це буде моя перша зима за останні 4.5 роки. Навіть не знаю, як все це для мене буде дивно і не звично без температури + 30 С :).

Як завжди не хочу закінчувати писанину без подяки кожному із Вас, хто читає листа, цікавиться новинами і молиться, хто також по можливості підтримує фінансово. Але вірю, що це не лише моя місія в Уганді, моє життя і служіння тут, а це наша спільна праця для Божої слави і спасіння ще багатьох! Чи можу я Вам відплатити назад за всі ці роки — ні. Нехай Боже благословіння стане для Вас найбільшим багатством! Дуже дякую кожному за будь яку підтримку!

До Римлян 11:29

“Адже Бог ніколи не змінює Свого рішення про Свої дарунки і покликання!”

Уганда, листопад-грудень 2017 року

З любов'ю та молитвами за Вас, Галінда

Адреса

  • ул. Л. Толстого, 3-Б
  • Киев
  • 01004
  • Украина

Контакти

Наші партнери