Звіт і молитовні потреби місіонера в Уганді (лютий-березень 2017)

Опубліковано .

Вона і справді інша! Пам'ятаю, коли побачила її вперше. Це було здається більше року тому. Вона не виглядала шикарно і не привертала до себе забагато уваги. Така собі звичайна жіночка. Але свіжо пам'ятаю, що привернуло мою увагу саме до неї. Адже в нас в церкві багато людей: високих та низьких, худих та повненьких. Та в Естер було щось більше: те, що сяяло від її серця, із самої середини. Висока та худорлява жіночка із широкою посмішкою простягнула мені руку привітатися, але вже наступної миті міцно обіймала. Я ще тоді подумала: “ Мила жіночка, треба з неї подружитися”.

Протягом всього цього часу я уважно спостерігала за нею в церкві і лишень постійно дивувалася, говорячи: “ А та жіночка вогонь! І звідки в неї беруться всі ті сили?”. Вона ніколи не запізнювалася і завжди була вчасно. Її обличчя випромінювало Христа. Худорляві руки завжди вітали народ навколо.

Ну от, ми подружилися. Вона приймає активну участь в житті церкви і в розповсюдженні Евангелії Спасіння людям навколо. Довгий час я бажала відвідати її дім, побачит життя Естер, але більше за все - почути її свідчення. Тримаючись міцно за бода боду за запитувала Алоїса, який їхав поруч:“ І як далеко вона живе? А вона знає, що ми їдемо до неї в гості?” На що Алоїс лишень посміхнувся.

Будиночок і справді був не далеко. Такий маленький земляний прямокутник, який був покритий залізом. І ще один будиночок в місцевому стилі, покритий травою. Естер не очкувала побачити нас, але з посмішки очевидно було її неймовірну радість. Заобіймала нас по кілька раз і запросила до будинку. В середині було все дуже вбого. В Уганді, особливо в нашій місцевості і так все вбого, але в цьому випадку.... не знайшлося ні стільця сісти, ні стола, не було і ліжка на якому вона спала... На мотузці над нашою головою можна було розпізнати її гардероб і перерахувати на двох руках, скільки одягу вона має. Ми сіли на традиційний матрац, який “...Не бійтеся! Я знаю, що ви шукаєте Ісуса Христа...” Матвія 28:5 зроблений з листків банана. Естер стала в стороні, ніби боячись чи то соромлячись своїх умов перед нами. Щоб дати їй зрозуміти нашу любов і прийняття, я обійняла її знову і попросила сісти поруч зі мною. Допоки Алоїс говорив з нею місцевою мовою, я ж уважно зчитувала очима кожний закуток будиночку, розглядаючи стіни. І тут мене осінило! На стіні висіли гарно розфарбовані розмальовки з Недільної Школи. Я ж думала, що діти їх не доносять до дому і десь викидають по дорозі. Я була дуже здивована і запитала, хто ж приносить їх і так гарно прикрашає ними стіни будинку. Естер посміхнулася і покликала: “Доріка, іди сюди. Привітайся із гостями” Із-за напіввідкритих дверей засвітилася маленька посмішка із прищуреними очима. Так от, хто виявився вірний в Недільній Школі. Дівчинка, років п'яти, в старому зношеному платтячку, намагалася заховати свої очі. Але ж яка вона мила! Звичайно, як і у всіх дітей, сором'язливість проходить швидко і вже через хвилину, вона сіла біля мене, не порушуючи традицію угандійських дітей, досліджувала мою шкіру, пальці, волосся.

Естер розказувала свою історію життя і те, як вона увірувала в Ісуса Христа. Вона отримала серйозну травму руки, грошей не було на лікування, і лікарі навіть і не прогнозували нічого хорошого. Теоретично, вона мала втратити всю руку до плеча. І тоді хтось їй засвідчив про Ісуса Христа і про те, що віра в Ньому може робити чудеса. Тоді ж вона покаялася і почала слідувати за Христом. І як ви думаєте....Бог зцілив її руку. Правда вона не може робити важкої роботи, чи полоти тією рукою. А це означає, що вона не може заробляти гроші, як більшість жінок — полоти городи. Вона знову посміхнулася: “Я вірна Богові, і Бог вірний мені. Він завжди давав і дає все необхідне для мене. Чоловік лишив мене кілька років тому, і я самостійно виховую трьох дітей! Бог завжди дає нам їжу.” Я слухала її історію, і в моїх очах з'явилися сльози. Серце стискалося від жалю до неї, але в той же момент дух радів від її віри в Ісуса Христа , твердість і довіру!

Ми всі разом молилися. І звичайно Бог не лишає її і тому поклав нам на серце привезти деяку їжу для неї! Тримаючи коробку в руках, Естер зі сльозами промовила: “Бог добрий за всякого часу! І за всякого часу Бог добрий!” На прощання знову обійми, а вже наступного дня разом відвідувати інших членів церкви.

Тому моліться за Естер, її вірність Богові; за дітей і щоб Господь дав потрібні фінанси заплатити навчання для них.

Ще одна історія перемін! Ми ростимо! Як я писала в минулому листі, що стала молодою мамою. Так от, дякуючи вашим молитвам, Еден почуває себе дуже добре. 20 березня її вага вже буда 2.460 кг. Я просто плескала в долоні, від щастя, що моє дитя набирає вагу. Тепер в неї є маленькі пухкенькі щічки, які всім подобається трогати. Та ручки і ніжки також більше не нагадують шкіру та кістки. А їсти як вона полюбляє! Встигай лишень годувати! Тільки що ми помітили: коли мама її годує, то Еден не дуже активна. Коли ж я її годую, то бутилочку не відпустить допоки, не побачить дно! Одного разу в 5 ранку, я почула, що вона плаче. І хоча це Бренда мала годувати її, але все ж я пішла дізнатися, чого ж моя красуня будить всю хату. Бренда здивувалась, побачивши мене і сказала, що Еден поїла добре, а тільки щось її не до любки. Я взяла її на руки, почала говорити, розпитувати, що сталося... Звичайно, відповіді чіткої я не отримала, але вона заспокоїлася, запосміхалася і вже через кілька хвилин заснула. Мама і Бренда дивувалися, на що я відповіла: “Вона просто скучила за мною. Не чула мене вже три години”.

Я не знаю, що Бог робить з моїм серцем через мою маленьку чи то, до чого готує мене далі. Але хоче давати їй свою любов і турботу допоки буде можливість. Та тільки виникає запитання: “І на якій мові вона буде говорити свої перші слова? Точно- українською! :)

Посмішка автоматично з'являється, коли дивлюся на них. Більше трьох років тому, вони були просто дітьми, які із за кущів викрикували - мзунгу — а тепер вони змужніли і прийняли серйозні рішення. В церкві маємо більше шістдесяти молоді. І минулого місяця двадцять одна молодь приймали хрещення. Це вже друге хрещення за короткий час і більше того, вже планується наступне учнівство і наставництво новонавернених. Уявляю, настільки Бог радіє від того, коли люди з різних куточків світу, ввірують в Ісуса Христа і приймають хрещення. Настільки небеса радіють, спостерігаючи за визволення тих, хто колись блукав у темряві і був полонений гріхом. Серед молоді, є Дороті, яка першого року в Уганді, мені дарувала папаю — можливо хтось і пам'ятає з перших листів. Також Езеса, Олуга, Софія та багато інших дали обіцянки вірно служити Богові!

Більше трьох років тому, знайомлячись з цими дівчатами, будуючи тісну дружбу, ми до кінця не знали, як їхнє життя буде виглядати далі. І здається, три з половиною роки це не малий відрізок часу, але для Ані і мене це були найкращі роки, найкращий час з яскравими спогадами і величезними благословеннями. І все це завдяки нашому Могутньому Богові, який бажає рятувати багатьох!

І якби моє серце не задавало тисячі запитань, чому все саме так ... і при цьому не знаходило відповіді, все ж бажаю повертатися в одне місце. Минулого року ми там жили два місяці. Місце, де емоції потрібно міцно тримати при собі, але при цьому щедро обдаровувати дітей своєю любов'ю. Можливо, хтось здогадався- це село біля озера Вікторії. Цього разу на них чекав маленький подарунок з України — взуття і шкарпетки!

Дітвора, побачивши мене, відразу почали підскакувати, лящати і вигукувати: “Галінда! Галідна! Наша Галінда приїхала!” Зрозуміло, що я своїм приїздом зірвала урок! Не привертаючи увагу, пішла в шкільний офіс, який того разу слугував моїми апартаментами :). Мала хорошу розмову із пастором Ніколасом, але як завжди мій мозок не розуміє угандійської логіки. Розклавши взуття, почала називати ім'я за ім'ям, приміряти і якщо мале, то підшукувати інше! Дітвора була шалена від задоволення одягати своє перше взуття. Для наших дітей, це звично мати взуття, та ще й не одну пару.

Та для цієї дітвори на озері Вікторія, найменша річ, стає скарбом благословіння, обіймів і по кілька раз : Дякую, дякую, дуже дякую!!! Тридцять чотири дитини отримали взуття і вже через хвилини вихвалялися один перед одним, що їхнє взуття найкраще! Вони були щасливі! Не лише тому, що отримали взуття, хоча це теж причина, але більше — вони відчувають, що не забуті, їх також хтось любить і турбується про них. І як кожній дитині, хочеться бути любимим, обійнятим і просто потрібним!

Тому моліться за цих дітей. Особливо молитовна потреба за їхню вечерю, щоб Бог благословив їх пошом. Адже частіше вони їдять лише раз в день, в школі. :(

І якщо Бог запланував це знову, то через місяць, ми зможемо повернутися на озеро Вікторія і жити там близько 3 тижнів. В кілька днів Паша, Ваня і Аня Хлистик приїдуть в Уганду на два місяці. Тому моліться за їх підготовку до приїзду, самий переліт і звичайно час в Уганді. Щоб Бог працював через їх протягом перебування тут і працював в них самих. Адже Господь через такі поїздки робить грандіозні переміни в житті людей, і тоді, ти вже розумієш, що не уявляєш власно життя по іншому!

Знайома фраза! Це про мене. Хтось можливо задається запитанням, коли мій контакт із місією закінчиться, щоб я вже повернулася в Україні і нарешті задумалася за власну сім'ю. Ну що сказати на це.... я маю вічний контракт з Богом, який підписаний кров'ю Ісуса Христа. Цей контракт не визначений часом! І я в Уганді не тому, що контракт з людьми, а тому, що Господь покликав мене в цю країну. Я не дивуюся, чому не отримали візи в США. Бог не бажає мене там. А от в Уганді... Лишень погляньте і переконайтеся, що це Божа рука в моєму житті!

Я отримала ВІЗУ в Уганду на ДВА РОКИ!!! Яскравий доказ того, що ця країна і народ стають ще ближчими моєму серцю на два роки! І Господь Сам визначив мій час, скільки маю тут жити, служити, проголошувати Євангелію і просто виконувати своє призначення. Не люди обрали мене, не вони ж підібрали місце ... а Бог! Бажаю бути слухняному Йому!

Дякую за кожного, хто не лише читає і слухає ці листі, але потім схиляє коліна і молиться за Божу працю в цій країні. Дякую, що молитесь і за мене, за мудрість говорити до цих людей, серце і любов служити їм! Дякую кожному, хто підтримує фінансово! Кожний із вас робить внесок в будування Царства Божого! Нехай Боже благословіння буде з вами також і Його голос говорить то кожного вашого серця індивідуально! Він знає, що ви шукаєте Ісуса Христа...зупиніться, прислухайтеся...

“Адже як сказав Дух Святий: “Сьогодні, як почуєте ви голос Божий, не зачиняйте перед Ним свої серця..” до Євреїв 3:7

Уганда, лютий-березень 2017 з любов'ю Галінда Некеса

Також читайте

Адреса

  • ул. Л. Толстого, 3-Б
  • Киев
  • 01004
  • Украина

Контакти

Наші партнери