А як у вас справи, бо у нас... (новини і молитовна розсилка місіонера в Уганді)

Опубліковано .

З нетерпінням чекаю поділитися новинами, подіями за минулий місяць. І здавалося, ну що ті 31 день...Для когось це схоже на рік. День тягнеться довго і нудно...перекладаючи з руки в руку ручку, намагаючись заповнити день писаниною чи то думками. Для інших 31 день може тривати в кілька хвилин, лише встигаючи перехоплювати подих і вдивляючись періодично в голубі простори. Та от для мене це був місяць змін і сюрпризів.

Дякую кожному, хто молився за мою візу в США. Я молилася, щоб Бог справді направив мене туди, де я маю в бути. Ну от ..я лишаюся в Уганді! Мені не дали візу. Але я не засмучена, а навпаки рада, адже і справді відчувала, що маю бути зараз саме тут. Чоловік по ту сторону вікна, привітав мене і почав задавати запитання. Наступну ж хвилини, я не могла сказати ні слова і ледь дихала. І ніби ж я не хвилювалася...довіривши все в руки мого Бога. Ще через хвилину, я відчула полегшення і почала впевнено відповідати на його запитання. Все було добре. Навіть могла розпізнати на його обличчі задоволення. Коли ж він відкрив мій паспорт, який заштампований візами в Південний Судан та Кенію із запитанням в очах почав мене допитувати, то де ж я живу. Перепитуючи одне і те саме по кілька раз, я вже розуміла, що він відмовить мені у візі. Виявляється, бути місіонером...не модно... не надійна ти людина, оскільки їздиш в інші країни багато раз і допомагаєш, свідкуєш про Христа. Та попри відмову, я була задоволена..і сказала: “Ну що ж, якщо не даєте візу в США із за того, що я місіонер і буваю в Південному Судані та Кенії... то я ще раз туди поїду.” Тому я не перестаю дякувати Богові за Його шлях для мене! Адже це найкращий шлях, по якому не то крокувати хочеш, а бігти, підстрибуючи з посмішкою, підставляючи обличчя до сонця, знаючи, я в правильному напрямку!

А стосовно сонця, то в нас тут його вистачає. Останні місяці були справді тяжкі для багатьох людей. Адже цього разу сухий сезон був довгим, вітряним і дуже спекотним. О 8 годині ранку, мій термометр вже показував в тіні 34 С. Дороги настільки пильні, що після поїздки на бода-боді, ти автоматично стаєш африканкою! Ну а це привілей! Подяка Богові, що вже два рази ми могли насолодитися дощем. І саме тут, я ще чіткіше розумію поняття ранніх і пізніх дощів, їх необхідність. Вже ж наступного дня, місцеві життя були на городах, сапаючи і саджаючи крихітні насіння, з надією, що цього разу урожай буде ряснішим, ніж минулого сезону. Тому моліться, щоб Бог знову пролив Свої благословіння на нашу землю і рослини могли прорости і вкорінитися, допоки почнуться зливи.

Моя мала група по учнівству дівчат, які допомагають на Есангало проходить добре. Кожного вівторка і п'ятниці протягів канікул ми мали можливість зустрічатись і разом вивчати Біблію. Інколи після учнівства, ми ходили в Мувайо, щоб провести більше часу разом, поїсти чіапаті і покататися на боді-бода! І я бачу, що дівчата стали іншими. Адже є кілька із них дуже закриті, і ти навіть не зможеш почути, що вона говорять. Наприклад Хелен і Фатіна. Щоб отримати відповідь від них, треба запитувати разів десять і чекати хвилин десять,щоб почути хоча б щось від них. Зараз же вони сміливо можуть читали вірші із Біблії під час нашого навчання і говорити. А ще, вони почали ділитися своїми проблемами і одночасно своїми обіймами! Можна побачити їхню посмішку і сяйво в очах! Для мене це вже багато і свідчить про зміни в їхніх серцях! Дівчата повернулися в школу і тому наше навчання бути тепер лише в суботу. Тому моліться, щоб дівчата давали можливість Істинні змінювати їхні серця і зростали, вкорінялися в Ісусі Христі! І звичайно щоб в школі вони могли добре навчатися, адже для декого із них це важливий рік.

В нашій церкві почалися зміни. Молимося і віримо, що вони допоможуть церкви зростати духовно, і більш налагоджувати тісні відносини між членами церкви і при цьому, ще більше поширювати любов Христа навколо. Кожної середи в нас триває загальна церковна молитва. І всі бажаючі можуть приєднатися. На першій зустрічі було більше 70 людей. Ми були зворушенні. І час разом в молитві є особливо духовно сильним! На наступній зустрічі приходить трішки менше людей. Але немає значення, чи то нас 70 людей...чи то 7...єдність в молитві робить зміни в їхньому житті. Коли ми всі разом молимося за зростання духовне нашої церкви і потреби один одного, місію церкви. Деякі члени церкви стали більш активні в житті церкви і служінні. Адже до цього, було трішки тяжко. Зараз же, багато хочуть служити і допомагати не лише в церкві, але і людям навколо. Тому ще одне служіння, яке розпочалося — це соціальне. Кожного понеділка і четверга ми маємо жіночку, її ім'я Зайтуна, яка приймає людей, записуючи їхні потреби В минулому вона була мусульманка, а минулого року прийняла хрещення. Люди, які мають потреби, молитовні прохання, можуть приходити протягом тих двох днів і лишати свої прохання. Потім ми перечитуємо всі, сортуємо по необхідності і категорії. В нас є маленька група, яка в понеділок збирається в церкві, вивчаючи, що означає служити іншим. І потім ми це практикуємо в справах, відвідуючи тих людей. Звичайно основна задача не задовольнити всі їхні матеріальні прохання. А навпаки, показати їм надію, яка в Богові. Показати їм єдине джерело, до якого мають прагнути їхні серця — Ісус Христос. Відвідуючи сім'ї ми не тільки молимося чи допомагаємо матеріально (звичайно залежно від ситуації), а віщаємо їм спасіння в Ісусі Христі!

Одним із таких свідчень хочу поділитися з вами. Ми отримали прохання, що в селі Бувембе згорів будинок і все, що в ньому знаходилося. Донька прийшла в офіс і поділилася тим, що сталося з її мамою, лишивши номер телефону для зв'язку. Ми намагалися зв'язатися з донькою, щоби разом поїхати до її мами, але її номер ніколи не відповідав. Протягом трьох тижнів ми намагалися знайти те місце. Навіть раз поїхали в те село і розказуючи історія, думали віднайти сім'ю. Об'їхавши все село... я розуміла, що ми шукаємо голку в сіні...адже не знали тоді ні ім'я мами і приблизних описів. Після трьох тижнів, нарешті ми віднайшли доньку, яка тоді прийшла в офіс. І це було навіть легше ніж здавалося, адже вона виявилася дружиною дядька Езеси (дівчина, яка отримала швейну машинку). Визначили день відвідати те місце. І що ви думаєте, того дня в нас зламалася машина ....тому ми як справжні африканці, добиралися місцевим транспортом. Після годинної поїздки, ми були на подвір'ї тієї сім'ї.

Нас зустріли дуже тепло і запросили в хороший будинок. Тереза, хазяйка згорілого будинку ділилася, що сталося. Розказувала про свою сім'ю і дякувала, що ми приїхали. Познайомила нас із дітьми, правда самі малі почали плакати, коли я намагалася привітатися з ними за ручку...Ну як завжди, крику більше чим сліз... Ближче познайомившись, ми запитали де ж будинок, який згорів. Вона посміхнулася і сказала, що ми ж в ньому зараз сидимо. Я зраділа, що вони відремонтували будинок. Але найбільша радість нас чекала пізніше, коли Тереза покаялася! Бог знав, яку допомогу ми маємо принести в цю сім'ю! Тому Він і тримав нас три тижні не їхати, а принести Його Євангеліє спасіння! Моліться за цю сім'ю і їхній подальшій духовний ріст.

Цієї неділі, а саме 12 лютого, в нашій церкві буде ще одна важлива подія для молоді. Якщо ви уважно до цього читали попередні листи, то маєте здогадатися. Розігрувати подарунки не будемо за вірну відповідь :). Адже ця подія і є хрещення нашої молоді! Ото тієї молоді, яка більше три роки тому тикали пальцями і говорили: мзунгу! Зараз вони інші, адже Господь протягом всіх цих років працював в них через різних людей, зрощував їх і тепер всі ми радіємо їхньому рішенню в посвяті служити Господу! 16 молодих людини прийматимуть хрещення! І моє серце вже радіє, не від кількості людей, не від самого дня, а від того, що вони стали Божими дітьми, палко люблять Бога і бажають засвідчити це перед іншими. Молоді стали іншими, і часто я навчаюся від них! Тому моліться за цей день: за кожного, хто буде свідком хрещення і хто, буде приймати хрещення!

Ми ростимо! Тепер при місії в нас проживає 42 дитини. Наші нові жителі — хлопці: Макаі Лауренс, Матебуро Бруно, Велкхе Давид та Вере Джован. Про Джована ми писали в минулому році, адже довгий час він був на лікуванні в Ентебе, а його мама відвідує Біблійне навчання в Буфасі і приймала хрещення в нашій церкві. Ну а діти, ви і самі знаєте, не завжди слухняні: то вони обіймалися і гралися, а тут уже ідуть у сльозах з розбитою губою... Але нічого, сльози пройдуть, губа загоїться. Тому моліться за наших 42 діток, щоб вони були слухняні не лише в школі, але вдома і, перш за все, слухняні Богові, і мали натхнення навчатися. Адже, як українські діти не всі полюбляють школа, так само і наші діти не відрізняються.

Цей тиждень був трішки тяжким для мене і є, і мабуть довго ще буде. Сьогодні мала можливість поміркувати над тим, чого все таки Бог лишає мене тут. І бачу відповідь очевидну.

Тому поділюся історією про маленьку історію. Її вага була 1.800 кг. Народилася передчасно. І сама мама до кінця не знає на якому терміні була. Але з розмови, яку я мала місяць тому, то наша історія народилась семи місячною. Оскільки її мама глухо-німа, то якось не вдалося дізнатися її ім'я. І як розповсюджено в Уганді, назвали сусіди :), або коли народилася. А от як вона народилася, то це історія. В неділю Едекіре (мама немовляти) була на служінні, і відчула біль. Після служіння намагалася дійти дому, але не змогла, і деякі жіночки принесли її на руках. Трішки пізніше її син, з який ми класні друзі (хоча йому 5 років), прибіг і сказав, що у мами болить живіт. Я то знала, що вона вагітна, але все таки рано... Ще через 10 хв приходить інші знайомі жіночки і говорять, що в неї відійшли води. Бренда і я зібрали всі необхідні речі і поїхали дізнатися, що ж відбувається. Ну Едекіре нас не чекала, сама народила, а місцеві жіночки приймали роди. Відвізши її в найближчим будинок пологів, ми повернулися до дому. І як казала Бренда пізніше : “ Наша частина виконана, наші руки чисті!”. Тільки от у Бога був інший план. Я вже давно молилася, щоб мій хороший друг Еммануїл жив з нами, але як завжди це займає багато часу і потрібно дуже особливі випадки! А Бог взяв і влаштував все у відповідності із Власним баченням! Бренда забула сумку із ключами від місійної клініки в будинку Едекіри, а ключі вона забрала із собою. Ну ж, прийшлося повертатися в пологовий будинок знову. І як ви думаєте, що там на нас чекало. Звичайно слова акушерки: “Якщо ви хочете, щоб дитина жила, забирайте її до себе, і доглядайте, так як мама не зможе самостійно доглядати за немовлям”. Ми переглянулися один на одну і...забрали маму з немовлям і її старшим сином Еммануїлом до нас.

Тому, у нас наймолодша жителька при місії потрапила через 1,5 години після народження! Її ім'я — Еден (ну як проект, де ми всі живемо). За кілька днів вона втратила вагу, і на сьогодні важить 1.390 кг. Так і справді маленька! Коли я приходжу з нею в лікарню, то деякі не вірять що в мене немовля на руках. Еден потребує дуже багато уваги, і оскільки мама не завжди може її повноцінно годувати, тому ми кожні дві години підгодовуємо. В неї погано розвинені смоктальні та ковтальні рефлекси, тому годуємо її з шприца. Недосипані ночі, радість від того, що вона поїла 10 мл молока і що змінили підгузник.. .ніколи не думала, що це приноситиме мені радість! А коли Еден посміхається, то моє серце просто не знає куди вискочити і як плескати в долоні від щастя. Тепер мене називають молодою мамою! :) Еден ще дуже слабенька і потребує ваших посилених молитов, особливо в тому, щоб вона приймала достатню кількість молока і не було зневоднення організму. Адже був критичний момент, і єдине, що ми робили — молилися, про що просимо і вас!

А ще в кінці цього місяця хтось отримає взуття! Дякую за друзів з Україні, які вирішили пожертвувати кошти для тих діток, і 46 босоногих дітлахів, милуватимуться новим взуттям! Та це вже зовсім інша історія...

От чому, Бог лишає мене в Уганді! Вірю, що Господь буде робити ще багато чудес не лише в моєму житті, але через ваше життя і у вашому житті також! Дякую за ваші молитви і фінансову підтримку. ..

І пам'ятайте: Бог дорий! Бог дуже добрий зо всякого часу! І тому моє серце не перестає дякувати Йому!

“...Бо ви знали, що володієте чимось кращим, таким, що буде з вами завжди. Не полишайте мужності своєї, вона принесе вам велику нагороду” до Євреїв 10:34б-35

Tags: Місіонерське служіння Уганда

Адреса

  • ул. Л. Толстого, 3-Б
  • Киев
  • 01004
  • Украина

Контакти