Новини від місіонерів з Уганди
З посмішкою розпочинаю писати ці строки, адже знаю, що багато із вас вже зачекався новин із наших країв. Та ще врахувати на ті події, як відбулися за минулий місяць. Заінтригувала? Тому не витрачаючи час, починаю ділитися нашими радостями.
Це не був один день із мільйонів схожих днів. Не тому, що неділя. А тому, що це було особливо свято для нашої церкви. А ще особливе свято для тих, хто приймав хрещення цього дня. Це не перше хрещення при нашій місії. Але за останні три роки, які ми вже тут живемо, для мене це було вперше. Для хрещення спеціально змайстрували маленький баптистерій, який поставили в молитовному саду. Віктор (волонтер з Німеччини) і Віллі довго трудилися, щоб все було як найкраще і найзручніше. Ще до сходу сонця, Віллі турбувався привезти необхідну кількість води і підготувати все необхідне.
Вся церква буда наповнена дітьми, підлітками, гостями, дорослими. Служіння розпочалося за звичайним графіком. Після першої частини служіння ми всі вирішили в молитовний сад. Радість переливалася через уста в піснях прославлення нашого Бога. Всі присутні повільно крокували до молитовного саду, співаючи, плекаючи в долоні. Посмішки, теплота не лише від сонця, яке вже поглядало на нас згори, а теплота людських сердець і радість від цієї події.
Пастор Мойсей з Бусії надавав хрещення. Один за одним люди приймали хрещення, засвідчуючи перед усіма свою віру та обіцянку служити Богові. Подяка Богу за 27 людей, які стали віддали і повністю посвятили себе Богові цього дня. Про декого із них ви знаєте із наших листів. Про декількох хочу коротко написати.
Цю жіночку звикли називати мама Джовані. Хоча її повне ім'я Сюзан. Перша зустріч, яка мені запам'ятатися пов'язана з її сином Джованом, який потребував терміново операції на нозі. Ще два роки тому, її важко було знайти, щоб вона їхала в лікарню із сином і там знаходилася досить тривалий час. Того часу ніхто не міг сказати нічого позитивного про Сюзан. Але в Бога зовсім інша думка про людей, які вважаються втраченими. Коли через два місяці, які вона провела в лікарні із сином, ми поїхали відвідати, саме перше, що вона запитувала - коли вже повернеться додому. Кожного разу всі ми молилися за неї, підтримували її і свідчили про спасінні в Ісусі Христі. По поверненню в село, вона почала відвідувати жіночу групу в Бувасі. І вже було помітно, як Бог працює в її серці і як вона змінюється. В її поведінці вже не було бажання лишити сина і йти на зустріч новим пригодам. Замість слів осудження і незадоволення, вона почала співати для Бога. На відео про наше служіння тут, Сюзан була у відрізку про жіноче навчання і я свідчила про переміни, які Бог зробив у її житті. Так. Для Бога немає нічого не можливого! Бог обирає простих людей, загублених і знівечених життям для того, щоб простити, очисти і вкласти нову пісню хвали в їхні уста! Сюзан — одна із таких жіночок! Тепер для неї кожний день — це день для Бога! Коли зустрічаєш її, то в посмішці бачиш відображення Бога і Його любові! Вона випромінює Боже світло!
- Моліться, щоб вона продовжувала зростати в Богові, а її син Джован до кінця пройшов лікування на нозі.
Ще одна наша подруга, яка дуже близька для наших сердець. Навіть не пам'ятаю першої нашої зустрічі, але здається, все розпочалося із уроків англійської мови та писемності для дорослих. Вона не знала алфавіту і не вміла писати. Розпочинаючи повільно вчитися в моїй групі, яку ми тоді називали гусениця...ну ті, хто з англійською не товаришують. :-) Роуз була дуже старанною ученицею і повільно, але впевнено, підтягувалася і покращувалася в англійській мові. Згодом почала читати і перейшла на інший рівень. Але наша дружба лишилася і обійми при кожній зустрічі. Ну, як можна не обійняти таку позитивну і життєрадісну жіночку. Згодом вона стала працювати у нас, прибираючи церкву. А ще пізніше була частиною нашої маленької молитовної групи, яка проходила кожного понеділка. Як справжня турботлива мама, приводила свою старшу доньку також на молитовні зустрічі.
Періодично ми відвідуємо її, ділимося історіями і просто проводимо час разом. Розділяємо наші радості і молимося на потреби одна одної, розділяємо обід чи то посміхаємося, обіймаємося при зустрічі. Бог перемінив життя і серце Роуз. І тепер джерелом її задоволення став Ісус Христос і бажання служити Йому і виховувати своїх дітей в пізнанні Бога! “Я буду приймати хрещення. Я хочу тепер служити тільки Богові. Нехай всі це знають і бачать!” - із задоволеною посмішкою ділилася Роуз своїм бажанням. Слава Богу за Роуз і її серце, та
- моліться за її духовний ріст та сім'ю.
Ще одна радість нашого серця — мама Вікі або ж Ненсі Чаптагай. Вже писала не одноразово про неї. Хоча знайомство з нею було дуже випадковим. Та протягом всього часу нашої дружби не перестаємо дивуватися Божої праці і змінами її бажання. Ненсі відповідальна за жіночу групу в Бувасі, а ще точніше сама навчає жіночок. З кожним разом бачимо її впевненість і відважність в тому, щоб навчати інших. Раз на тиждень ми зустрічаємося індивідуально і навчаємо її, пояснюємо. І те, як же палко і сильно вона любить Бога відразу видно!
Ненсі вдова і самостійно виховує двох хороший хлопчаків, які навчаються в школі при місії. Сьогодні о 8 годині ранку (8 грудня), я проходила Біблійне навчання і дуже зосереджено досліджувала Писання. І тут мене перебив стукіт в двері. Повернувшись, я побачила широку посмішку і ранкове вітання : “Доброго ранку Галінда. Я прийшла!” В моїй голові були звичайно питання, чого Ненсі так рано до нас прийшла, адже ми мали відвідувати одну із наших жіночок близько 10 години дня. Мабуть мама Вікі прочитала мої запитання в мене на лобі і відразу ж випалила: “В нас не було в понеділок зустрічі і навчання. То я ж сьогодні вихідна і вирішила прийти до вас із самого ранку, щоб пройти навчання, а потім підемо відвідувати!” Відразу ж було видно захват від власної ідеї і готовність! Я раділа! Справді раділа від її серця більше знати Слово Боже, більше навчатися і передавати цей вогонь іншим! Кожний із вас знає, першу любов..перші наші зустрічі із Христом і як кожний палав, маю надію і досі палаєте, бажанням ще більше і більше служити Богові. Подяка Богові за всі переміни, які Він зробив в житті Ненсі і
- моліться, щоб вона зростала в Слові Божому і навчала жіночок, щоб Господь умудряв її і використовував її життя прикладом для інших.
На наступному фото мама моєї учениці, подруги — Софії, яка також прийняла хрещення. Однієї зустрічі із Софієї, вона з радістю поділилася своїм захватом: “Моя мама буде приймати хрещення!!!! ...а коли буде хрещення для молоді? Адже ми також хочемо буди хрещенні.” ЇЇ слова нагадала мені мою радість того дня, коли моя мама покаялася і приймала хрещення! Тому я розуміла її почуття і радість, яка переливалася в кожному слові, погляді, посмішці!
“Хрещення для молоді? Так це було б добре..але я не знаю коли?” - відповіла я Софії. Але тепер вже всі ми знаємо відповідь. На наступному тижні розпочинається навчання тієї молоді, яка бажає приймати хрещення. Звичайно спочатку планується зустріч із їхніми батьками, щоби пояснити необхідність і отримати їхній дозвіл, адже більшість із молоді не повнолітні. Протягом наступних 6 тижнів більше 40 молодих людей досліджуватимуть Писання в питанні важливості приймати хрещення.
- Тому моліться, щоби цей час був плідним в житті і рішеннях нашої молоді. Щоб ті, хто виявив бажання були ствердженні Істиною, а ті, хто сумнівається — зрозуміли необхідність.
Дякуємо тим, хто молився за нашу поїздку в табір для біженців із Південного Судану. Ми мали можливість провести три неймовірні і не забутні для мене дні на кордонні Уганди. Окрім цих трьох днів, ще два дня витратили на шлях. Ми до кінця не знали, що саме ми робитимемо і як все буде виглядати. В ідеальному плану, зранку мали відвідувати табір, від будинку до будинку іти і віщати Євангеліє, молитися за людей, запрошувати на євангелізацію, яка планувалася кожного вечора, протягом всіх трьох днів.
Ну, що ж наша поїздка почалася звичайно з різними пригодами. На початку міліція хотіла забрати машина на штраф-площадку, коли водій лишень їхав нас забирати... Тому ми виїхали на дві години пізніше, ніж планувалося. Але то вже згодом забулося. Коробки з різними речами, одягом були зверху машини. Ми виявили пізніше, що деякі із них по дорозі відкрилися і від вітру багато речей було втрачено...чи то просто було дощем благословень для місцевості, де ми проїжджали.
Проживали ми в маленькому, але дуже затишному місцевому готелі. До табору кожного дня ми витрачали більше однієї години. Тому їхали із самого ранку а поверталися дуже пізно. В таборі більшу частину займало плем'я дінка і лишень маленьку частину — плем'я маді. Людей цих племен можна без проблем розрізнити. Ну, хто знає мене і мій ріст, то просто перефарбуйте мене в дуже насичений чорно-блискучий колір, то ото так виглядають люди маді. А от дінка: все так само, тільки відніміть 10 кілограм і добавте мені десь 40-50 сантиметрів росту. Уявили? Я відчувала себе в племені дінка, як у лісі :) Але люди характером і привітністю відрізняються. Наприклад в маді, нас впускали в кожний двір, із радістю слухали...розказували свої історії. А от в племені дінка відчувалася тяжкість у спілкуванні і просто прийнятті нас. І не в кожний двір нам дозволяли заходити чи навіть молитися.
Після обіду планувалася програма для дітей, i Біблійне навчання для тих, хто покаявся. Ну...майже все так і виглядало. Але коли я лишилася на одинці із 300-400 дітей, яким не могла на примітивному рівні пояснити. Та головне було приємно бачити їхні посмішки і задоволення. Кожного вечора на євангелізацію приходило більше 500 людей. А на наступний день ми вирішили провести маленький експеримент. Ну хто не знає, то дінка і маді не дуже в дружніх відносинах, а точніше ворогують. І от на наступний день ми відвідували лише плем'я дінка, запрошуючи на вечірню зустріч. Ми стали свідками як дінка і маді разом прославляли Бога! Для мене це було Божою милістю бачити картину, як Господь в поклонінні Його Імені об'єднує різні нації, країни: українців, угандійців, кенійців, маді і дінка, Колумбія... Я бачила картину, коли на небі всі ми поклонимося перед Богом, співатимемо! І там вже не буде різниці в племені, кольорі шкіри, мовному ти етнічному бар'єрі, соціальному статусі. Голоси всіх племен і націй зіллються в єдиній пісні поклоніння і прославлення Ісуса Христа!
На третій день нашого перебування в таборі, пастор Мойсей надавав хрещення тим, хто виявив бажання. Не пам'ятаю точну кількість людей, бо не рахувала. Та пам'ятаю радість на їхній обличчях, навіть попри колір води, який більше нагадував для мене глиняне болото. Особисто я не знала, що буде хрещення, але було дуже цікаво для мене бути частиною цієї події, не лише в житті місцевої церкви, але в житті кожного, хто давав обіцянку Богові.
По дорозі в табір, посеред африканський чагарників, багато думок переповняли моє серце. Ще кілька років тому, вся ця картина, яку зараз я бачу власними очима і дотикаюся власними руками, була лише відрізком із фільму про когось. Ніколи в мою голову не приходило, що отак одного дня я стану частиною Божого плану в житті цих людей...не уявляла, що під нещадно пекучим африканським сонцем, по ледь прохідній стежинці я буду іти посеред цих двох племен, цих людей, який Бог бажає врятувати і відкритися в Своїй любові і турботі. “Я?...Господь...як це може бути реальністю. Це не фото, яке мило люди будуть дивитися в наступному із моїх листів чи читати строки ... це Твоя історія спасіння! Це Твоя історія і план в моєму житті. І саме я зараз милуюся Твоєю Величчю і Могутністю, повторюю слова пісні на місцевій мові...Мій Бог...Ти Неймовірний в Своєму задумі! Я так сильно Тебе люблю і бажаю, щоб інші люди жили Твоєю любов'ю!”
Підтримуйте в своїх молитвах цей табір. Вони потребують як і духовних перемін в їхньому житті, так і матеріальних змін. Адже...не уявляю, як вони там можуть жити, отримуючи лише 6 кг кукурудзяного борошна на місяць. По поверненню з табору, деякі люди почали говорити мені, що я змінилася, стала якоюсь іншою. Можливо! Та Бог нагадує мені знову і знову Його покликання для мене і показує, що Він для всіх націй, для кожного і як же бажає, щоб моє серце і ваше серце було зацікавлене досягати своїми молитвами, фінансами, готовністю народи і нації для Ісуса Христа!
Дякую, що ви молитесь за наше служіння, життя тут. Аня вже дуже скоро повертається в Україні і буде готуватися до отримання візи нареченої, а потім і весілля. Тому
- моліться за Анічку і весь цей процес.
- Моліться і за мене, оскільки я лишаюся тут допоки Господь не покличе мене в інше місце.
Нехай Його Ім'я буде прославлене і звеличене з усіх куточків землі і нехай з кожного серця Йому несеться слава.
“Ви свідки цих подій. Ви повинні проповідувати покаяння для прощення гріхів усім народам, починаючи з Єрусалиму” Луки 24:47-48.