Новини від місіонерів з Уганди

Опубліковано .

Ви вже зачекалися свіжих новин з Уганди?

Трішки запізнююся ділитися новинами з теплих країв. Адже наскільки ще пам'ятаю, то Україна підходить до сезону холоду та снігу. Я ще інколи згадую що таке сніг, але які він виглядає?..... адже в нас тут пролітають останні мокрі краплі перед приходом спеки. Народ молиться, щоб Бог дарував ще трішки дощу, адже цього разу сезон був не настільки дощовий, як раніше і тому очікується поганий врожай, а це означає на місцевій мові ... проблеми в сім'ях...люди стикнуться із недостатньою кількістю їжі. Але молимось, щоб Бог явив свою милість до нашого району і людей.

 Згадала, як одного із недільних служінь Віллі закликав церкву молитися, адже вже котрий тиждень без дощів і рослини згорають на сонці. Всі присутні похитали головами з обіцянкою, що будуть молитися. Вже ввечері показалися похмурі хмари, які мали омити землю, прибити пилюку. Ми стояли, потираючи руки, в очікуванні зливи...але наше благословіння стало благословінням для іншої території. Та в понеділок Бог, почувши молитви, злив на нас потрійне благословіння! Не перестаємо вірити і переконуємося в Божій турботі про цю місцевість.

Отож...новини...молитовні прохання...історія і просто переживання наших сердець.

Як вже писала в минулому листі, що в нас очікується хрещення. Ну от... цієї неділі, тобто 13 листопада в нашій церкві 25 людей прийматимуть хрещення! Для церкви це радісна і велична подія! Тому моліться як і за тих, хто даватиме обіцянку, так і тих, хто прийде святкувати з нами. Моліться, щоби ця місцевість поповнювалася вірними Богові людьми, які любитимуть Його всім серцем і бажатимуть віщати спасіння в Ісусі Христі серед рідних, сусідів і навіть дальші... Серед тих, хто прийматиме хрещення є три жіночки з Біблійного навчання для жінок в Буфасі. Мама Вікі або Чептагай, з якою ми займаємося учнівством і яка переймає наше Біблійне навчання. Недільна школа також має багато новин. Краще напишу, плодів, які отримуємо за ці роки. Ви запитаєтесь, хто є вчителями для діток? Молодь... від радості перехоплює подих, коли бачу їх в кругу дітвори, коли вони розповідають їм про Ісуса Христа. І згадую наші перші зустрічі, перші слова “мзунгу”... А тепер вони діляться своєю вірою з іншими! І це варто того, щоб ділитися “своїм серцем”, Божою любов'ю з тими, хто так її потребує.

До римлян 10: 14-15 “Але як же люди зможуть кликати Господа на допомогу, якщо вони не повірили в Нього? Як можуть повірити, якщо нічого не чули про Бога? І як вони почують, коли ніхто не проповідує про Нього? А як вони будуть проповідувати, коли їх не послано для цього? Як сказано у Святому Писанні: “ Як це прекрасно бачити тих, хто приносить Добру Звістку””

Ви лишень погляньте на неї. В неї особливий погляд, неймовірна посмішка і кожного разу, коли з'являється серед друзів, відразу чується сміх і сплески в долоні. Її ім'я Мадіна. А тепер ще раз погляньте в її очі... Що ви там бачите... не за посмішкою... а в глибині... в серці? Згадайте її ім'я і можливо тоді зрозумієте чому цього разу історія саме про неї. Так. Мадіна із мусульманської сім'ї. Її тато досить впливовий мусульманин, добре знатний і шанований в мечеті. Дівчина живе неподалік.... іти прямо по головній дорозі нашого села :) Вона із радістю та повна натхненням активно приймає участь кожної суботи на Есангало, а в неділю співає в молодіжному хорі. Вона всім серцем палає для Господа і любить поклонятися Йому і молитися. А ще: вона — вітер...ну в хорошу значенні...вона — вогонь, також в хорошому значенні: активна, запалює інших до праці. Але вона дуже скромна. І кожного разу коли ти говориш: “Ти дуже красива...” Вона опускає голову і із посмішкою промовляє:“Дякую...” Мадіна дуже особлива серед усіх дівчат.

 

Одного дня заговорилися із Анею, що давно не бачили Мадіну. Ні на Есангало, ні в церкві. І тому вирішили відвідати. Ідучи по нашій центральній дорозі села, зустрічали наших друзів...які тоді — три роки тому обзивали нам “мзунгу”, тікали в сльозах від білих, а трішки пізніше міняли арахіс на цукерки... Але тепер картина виглядає по іншому: вони біжать з відкритими обіймами, стискаючи нас своїми крихітними замазюраними ручками, а піднімаючи темні очі, переповнені радості від нашої присутності, кажуть: Галінда...Анна... оріотьє! А це означає, що хочуть щоб ми їх пообіймали, потримали на руках... Ах!...вони такі: змушують з'являтися сльозам в упереміш із посмішкою.

Мадіни не було вдома. Вона продавала самбусу не подалік. Ми вже чули, що її гукають: “до тебе білі прийшли. Галінда і Анна в тебе дома”. Вже через хвилини, ми бачили її силует поміж кущів. А ще через секунди, вона тулила голову до наших плечей, обіймаючи і посміхаючись у відповідь. Її мама також була вдома. Ми трішки посиділи, поспілкувалися... Але не про все могли поговорити, тому вирішили прогулятися. Вона погодилася, і тримаючись за руки, попрямували дружно поглянути на її міні-бізнес. На слова: як твої справи, відповідь була очевидно угандійська — все добре....нормально. Зупинившись, ми поглянули в її очі, які вона намагалася сховати: “...а як твій тато....як твоє серце?” Та вже за мить каплі сліз наповняли красиві темні очі. В таких випадках і пояснення не потрібні, все було очевидно: тато заборонив їй приходити в суботу та неділю. Навіть, коли вона і мала можливість прийти, то лишень після списку ранкових обов'язків на городі та по дому... Але цього разу...нічого не переконувало тата. Ми пообіцяли молитися активно за неї і тата вдома. Ми молитися і просто потішати, підбадьорювати Мадіну. Повернувшись до її будинку, мама вже клопоталася на кухні: смажила арахіс для білих гостів, розставляла стільчики. Погостювавши, помолившись за цю сім'ю, ми повернулися із заходом сонця.

Тримаючи обіцянку, молилися і постити за ситуацію Мадіни і серце тата. Минуло два тижні. І кого ми могли побачити в неділю на служінні? Мадіна прийшла в церкву. Радість і задоволення переповняло наші серця. Бог добрий зо всякого часу! І зо всякого часу Бог добрий! Аня і я після служіння відразу ж помчалися за обіймати нашу красуню. Вона стояла з подругами, шепотілася, сміялася. Обійнявши, я запитала: “ Тато тобі дозволив прийти в церкву?” Вона кивнула головою.... а наступну секунду сказала: Я втекла з дому, щоб піти на служіння. Упсс...в моїх голові виринали думки, що ж тато їй може тепер зробити, які тільки дізнається. Але подяка Богові... все минувало. І вже кілька тижнів підряд Мадіна приходить на Есангіло і в церкву. Але просимо вас підтримати її в молитвах, щоб мала можливість приходити в церкву, молитися в дома. А ще — для Бога це можливо — щоб її тато теж покаявся, відвернувшись від поклоніння Аллаху, прийняв Ісуса Христа, як свого Спасителя і щоб він і весь дім служили Богові!

Ще одна історія показує Божу доброту і Його перемогу над людськими переконаннями.

Наближалася гроза. Вітер сповіщав про бурю. А через лічені секунди листя пальм кидало із сторони в сторону, а важкі сильні каплі дощу ударяли лице двох дівчат, які наблизилися до нашого будиночку. Посадивши за стіл, Робін почала розпитувати, що сталося. Слова, перемішані зі сльозами, легким стогнанням, важко було зрозуміти. Діна та її сестра витирали заплакані очі, намагалися пояснити, що сталося. Я зрозуміла, що хтось помер. Трішки згодом прийшла Шерон і перекладала кожне слово. Виявилося, їхня сім'я пішла на похорон до рідних в іншу місцевість, а коли вони повернулися, то знайшли їхнього діда померлим. Оскільки, вони потратили багато коштів на той похорон, а тепер ще один...і в них немає можливості купити їжу, щоб приготувати для тих, хто прийде.

Я уважно слухала і одночасно готувалася зігріти їх гарячим чаєм і хлібом із маслом. Їхні сльози висохли, коли ми сказали, що допоможемо і вже завтра маємо привезти те, що необхідно. А на обличчях з'являлися посмішки, побачивши шматок хліба, цукерку і чай. Ми всі сиділи, грілися від гарячих чашок в момент, коли на дворі дощ не ущухав. Добре, коли є поруч ті, до кого ти можеш прийти в будь яку погоду, де тебе зрозуміють, зігріють, нагодують. Слава Богу, що ми маємо можливість бути тут і молодь вільна ділитися своїми сльозами.

Наступного дня ми зустріли Діну в Мувайо. Купивши все необхідне, поїхали на бода до місця де буде похорон. Це виявилося не так близько. На подвір'ї вже готували до похорону: розчищали територію, вішали брезент від сонця. Хоча мені здалося, що в тому будиночку не можливо взагалі жити, адже нагадувало розруху, а подвір'я занедбане. Та що тут роздумувати. Діду Діни було 92 роки і доживав на самоті. Рідні приходили і ми чекали, щоб помолитися і потім повернутися до дому. Нам запропонували сісти і чекали на тата Діни. Через хвилин п'ять, дуже приємний чоловік сів біля нас і як виявилося був її татом. А наступні 15 хвилин стали для більшим об'явленням для нас. Тато Діни також мусульманин. Ми цього не знали. Він дивлячись Робін в очі відповів:“ Всі мої друзі в мечеті говорять, чому я дозволяю своїм дітям приходити до вас і хочуть, щоб я їм заборонив. Але знаєте... для мене це не проблема... я не слухаю їх...я дуже вдячний за те, що ви робите. І мої діти вільні приходити до вас.” Ми були приємно здивовані. Ще трішки поговоривши, ми запропонували стати в коло і помолитися. Всі присутні і рідні, які мусульманами, взялися за руки і ми мали можливість молитися в Ім'я Ісуса Христа! А це Його перемога на тій території. Тому і ви продовжуйте молитися за Діну і її тата, щоб він не просто відпускав дітей в церкву, але щоб і сам став сином Єдиного Живого Бога.

Декілька раз бували в Кенії. Нам туди пішки ходити, візи купувати не потрібно! І ще з першого року перебування в Уганді мали можливість відвідати і познайомитися з пастором Томом і його покликанням опікуватися дітьми сиротами. Через деякі проблеми, які виникли в тій школі, місія взяла під опіку і забезпечує її продуктами харчування. А ми, оскільки добре знаємо це місце, стали маленькою частинкою. Дивно...коли ми через три роки побачили дітвору і почали запитувати, чи пам'ятають вони нас. І як ви думаєте? Хтось із гурту голосно засміявся і вигукнув: Галінда! Для мене була приємна несподіванка. А ще деякі люди, з ким ми добре потоваришувалися того разу, також пам'ятали нас і радісно приймали цього разу також. Віримо, що будемо частенько їздити в Кенію цього року. Моліться за вирішення сімейних питань в пастора Тома і за повне забезпечення школи: кошти для оплати вчителям і постійне харчування дітей. Дякуємо, що багато із вас відповідають на наші листи і також діляться новинами, підтримують молитвами і фінансами. І тому, не перестаємо дякувати Богові за вас і те, які не посильну участь ви приймаєте в Його праці! Тому закінчуючи листа, лишаємося на зв'язку! Ми поруч, коли молимося один за одного! Божих благословень і Його шляхів в житті кожного з нас!

“ і буде тобі Всемогутній за золото та за срібло блискуче тобі! Бо тоді Всемогутнього ти покохаєш і до Бога підіймеш обличчя своє, будеш благати Його й Він почує тебе, і ти обітниці свої надолужиш. А що постановиш, то виповниться те тобі, й на дорогах твоїх буде сяяти світло.!” Йов 22: 25-28

Tags: Уганда

Адреса

  • ул. Л. Толстого, 3-Б
  • Киев
  • 01004
  • Украина

Контакти

Наші партнери