Вісточка з Уганди
Зазвичай весна приходить з теплом, свіжістю і підсніжниками. До нас же її принесло сухим буревієм, який буквально зносив з ніг усе і усіх на своєму шляху і грозився зняти дах багатьом із наших односільчан. Як ми? – Ми нічого, живі, здорові. Наша малеча, нарешті, пішла в школу після довгих (а часом здавалося і безкінечних!) «літніх» канікул. Цього року наша найменшенька Бренда пішла у перший клас! Щоправда, її «парадний» вигляд радше підказував, що дитина йде не у школу, а до в’язниці: замість звичних нам, музунгам, білосніжних бантів, більших за голову, і накрохмаленої сукенки, малеча виблискувала на сонці свіжопоголеною лисиною і нервово сіпала застібки на новенькому спортивному костюмчику (зі смужечками, да!). Словом, картина була багатозначна… А кілька днів тому вона усім урочисто заявила, що більше до школи не піде, бо у неї болить рука «ота, що пише»!
Це вам так, у якості ліричного відступу. Дуууже дякуємо вам за молитви, які ми чуємо і відчуваємо! Вибори в Уганді прийшли, хоч і вкрай несправедливо, зате мирно. Дивно про таке писати, але замість звичного обурення, «відстоювання власної гідності» (як би то робили усі демократичні європейські держави) угандійці невимовно щасливі, що усе закінчилося без війни! У нашому селі ніколи не було так тихо, як під час виборів! Здавалося, що не те що машини чи бода-бода, а й мухи не пролітали повз самотні вулички! До речі, про село. Ми продовжуємо молитися за чаклунів, яких у нас, як каже Галя «наче хтось наплював» Словом, багатенницько. Кілька субот тому ми таки робили «хресну ходу» разом з жіночками з нашої церкви. Намотали кілька кілометрів молитов повз наше село і кілька сусідніх. Зупинялися біля домівок чаклунів, молилися, славили Бога! А на фото не просто місцевий будиночок, як це здається на перший погляд. Коли ми запитали власницю чи можемо заглянути в середину … то звичайно ж вона відмовила. А наші молитовниці вже нам встигли розказати, що це то хижа духів, яким вона поклоняється і служить, приносить жертви і слухається їхніх порад. Як набачила Галя, то там був барабан для обрядів, шкіра тварин і ще якісь чаклунські речі. Ми віримо, що Дух Святий сколихне нашу місцевість і ще багато тих, хто ходять у темряві і служать їй, нарешті пізнають і визнають, що Бог – то Господь.
Ми продовжуємо навчати жіночок у сусідньому селі Буфасі, вчимося не лише слухати, а й виконувати Слово – молимося за зцілення, за пробудження, відвідуємо домівки хворих і вчимо, що навіть вони, будучи бідними, можуть фінансово підтримувати інших – бути благословенням і через це Господь благословить їх! Кілька тижнів тому наше маленьке жіноче товариство спіткала біда. Ми втратили Флоренс. Їй було лише 25 років і вона от-от мала народити другу дитинку. Але через втрату крові врятувати обох не вдалося… Ми віримо, що Флоренс зараз з Ісусом. Так само, як і її немовлятко. На похороні наші жіночки буди настільки згуртованими! Ми молилися за чоловіка померлої і навіть пожертвували йому трохи грошей, які зібрали разом! Неймовірно, наскільки Бог змінює цих жінок! Вони вчаться бути жертовними і вірними, справжніми молитовними воїнами! Ми переконані, що по їх молитвах прийде пробудження і спасіння у Буфасі – ще одному центрі чаклунства і пияцтва!
А зараз будемо про приємне, щоби «підсолодити гіркоту». У нас у притулку з’явився «обіймака»! Ну, чесно! Його звати Емануель. Йому 3 роки. Він малий і круглий. І це йому аж ніяк не заважає розганятися, аби «влипнути» в чергову «жертву» і заобіймати до щастя!!! Нам усім він дуже полюбився, хоч і привезли його зовсім недавно. До цього він жив з татом: на вулицях, в канавах, за рогом будинків і ще в багатьох невідомих білому людству важкодоступних місцях. Емма їв, коли «духи дозволяли татові годувати». Словом, було дуже непросто. І так само непросто було забрати малечу до нашого притулку. Але нині усе позаду і Емма дуже потребує ваших молитов!
До речі, ще про дітей. Нині 20 малявок з нашого села катаються асфальтованими американськими дорогами від штату до штату – співають, танцюють і розказують американцям про справжню радість без айфонів і планшетів, про Бога, який турбується і про дітей, які живуть без даху над головою. Наша малеча, не призвичаєна до холоду і тісних графіків, також потребує молитов. Тому згадуйте їх, будь ласка, перед Богом.
Щонеділі у нас «дівчачі посиденьки». Дівчата-підлітки, що задіяні у лідерській програмі, приходять на навчання. Нам приємно ділитися з ними тим, що відкриває нам Бог і ще приємніше спостерігати в них позитивні зміни!
І на завершення – два тижні лишилося до початку будівництва будинку для сиріт на озері Вікторія! Це величезне диво, як Бог об’єднує людей з різних куточків України заради однієї справи! Моліться, будь ласка, за наших друзів з України – Пашу і Ваню, які приїдуть будувати.
Ну от, це якщо коротко про те, як ми тут. А що у вас? Пишіть, шліть привіти і шоколад (ну гаразд, можна без привітів). Віртуально обіймаємо кожного з вас – тих, з ким через молитви Ісус зріднив нас!
А Бог миру нехай буде з Вами
Аня та Галя